Ще 70 років тому навколо Землі обертався лише один природний супутник — Місяць. Сьогодні ж навколоземний простір став набагато більш «людним»: там перебуває понад 15 000 активних супутників, і ця кількість стрімко зростає. Значну частину з них — приблизно 10 000 — пов’язують із компанією SpaceX, яка продовжує активно розгортати власну супутникову мережу.

У майбутньому ситуація може стати ще масштабнішою. У планах окремих гравців ринку — запуск мегасузір’їв із сотень тисяч або навіть мільйонів супутників, які мають забезпечити глобальні сервіси зв’язку та обробки даних. Проте разом із цим зростає й інша проблема — космічне сміття.

13 тисяч тонн уламків на орбіті

Сьогодні навколо Землі накопичилося приблизно 13 000 тонн космічного сміття. Це уламки ракет, відпрацьовані або зламані супутники, а також мікрочастинки, що утворилися внаслідок зіткнень.

За оцінками, на орбіті перебуває близько 36 000 об’єктів розміром понад 10 сантиметрів і мільйони дрібніших фрагментів. Найбільшими «постачальниками» такого сміття залишаються США, росія (включно з радянською спадщиною) та Китай.

Небезпека полягає в швидкості: об’єкти на низькій орбіті рухаються зі швидкістю близько 7 км/с. Навіть невеликий уламок може пошкодити або повністю знищити супутник, створивши ще більше сміття.

Ефект Кесслера — сценарій ланцюгової реакції

Найгірший сценарій розвитку подій відомий як ефект Кесслера. Він передбачає ситуацію, коли зіткнення об’єктів породжують нові уламки, які, у свою чергу, спричиняють ще більше зіткнень. У результаті певні орбітальні зони можуть стати повністю непридатними для використання.

Це вже не теоретична проблема: Міжнародна космічна станція регулярно змушена ухилятися від небезпечних об’єктів. А частина супутників, зокрема системи Starlink, щодня входять в атмосферу та згоряють, додаючи новий виклик — забруднення верхніх шарів атмосфери.

Як вирішують проблему

Фахівці розглядають кілька напрямів боротьби з космічним сміттям.

Перший — технологічний. Йдеться про активне видалення уламків: використання сіток, гарпунів, тросів або навіть спеціальних «пасток» для захоплення не працюючих апаратів. Також розглядається переведення старих супутників на орбіти-«кладовища» або їх контрольоване зведення в атмосферу.

Другий — інженерний дизайн. Нові супутники проєктують так, щоб вони швидше згоряли після завершення місії або працювали довше завдяки дозаправці.

Третій — політичний. Міжнародні організації поступово скорочують допустимий термін перебування апаратів на орбіті після завершення місії з 25 до 5 років. Європейське космічне агентство просуває концепцію «нульового сміття», а міжнародні структури розробляють спільні стандарти безпеки.

Чи вистачить цього?

Попри технічні та політичні зусилля, експерти сумніваються, чи буде цього достатньо. Причина — вибухове зростання кількості супутників і відсутність єдиної глобальної системи управління космічним рухом.

Деякі дослідники пропонують навіть переосмислити сам підхід до космосу: розглядати його як спільне середовище, яке потребує турботи, а не як ресурс для безмежної експлуатації. Адже вплив людської діяльності вже простягається від дна океанів до навколоземної орбіти і навіть поверхні Місяця.

Космічне сміття перестало бути віддаленою проблемою майбутнього — воно вже впливає на супутниковий зв’язок, космічні місії та безпеку на орбіті. І від того, як людство впорається з цим викликом, залежить не лише розвиток космічних технологій, а й доступ до космосу загалом.