У сучасному світі диктаторів не бракує, однак мало хто знає, що подібна сторінка була й в історії України. Йдеться про постать Євгена Петрушевича - єдиного офіційно визнаного диктатора, який очолював Західноукраїнську Народну Республіку. Його історія відкриває несподіваний і маловідомий аспект українського державотворення.

Про маловідомий, але задокументований факт розповів у відео на YouTube історик Олександр Алфьоров.

За словами вченого, в українській історії є сторінка, яка перевертає догори дриґом уявлення про диктаторів. Виявляється, в Україні також свого часу був офіційний диктатор, однак це не було ознакою деспотії, а навпаки - спробою врятувати державу.

Що відомо про Євгена Петрушевича

Євген Петрушевич був блискучим адвокатом і політиком-інтелектуалом галицької школи. Після того, як у листопаді 1918 року на руїнах Австро-Угорщини постала ЗУНР, саме він став її Президентом. В історичних документах вказується, що це була людина закону, яка понад усе цінувала юридичну чистоту кожного кроку молодої держави.

От тільки 1919 рік став для України роком випробувань "на розрив". Після Акту Злуки з УНР Петрушевич увійшов до Директорії об’єднаної держави, але війна на два фронти та внутрішні чвари між лідерами поставили країну на межу катастрофи.

Чому виникла потреба в "диктатурі"

У червні 1919 року ситуація стала критичною. Галицька армія відступала під натиском польських військ, а владні структури потребували миттєвих рішень. У цей момент 9 червня 1919 року Українська Національна Рада і проголосила офіційно Євгена Петрушевича "Уповноваженим диктатором".

 На відміну від сучасних диктаторів, які захоплюють владу силою, Петрушевич отримав її законно. Це був античний підхід, як у Стародавньому Римі: коли держава в небезпеці, органи влади передають повноваження одній людині для оперативного управління. Слово "диктатор" тоді не мало негативного забарвлення - це була посада "надзвичайного кризового менеджера".

Скільки тривало правління Петрушевича

Статус диктатора залишався за Петрушевичем навіть тоді, коли уряд був змушений залишити українські землі. Він очолював "уряд в екзилі" аж до 1923 року, намагаючись на міжнародній арені довести право українців на власну державу. Тільки після того, як Рада послів Антанти остаточно закріпила Галичину за Польщею, він склав свої надзвичайні повноваження.

В чому унікальність диктатури Петрушевича

Олександр Алфьоров наголошує, що випадок Петрушевича - єдиний в українській історії, де титул диктатора був:

    офіційно закріплений у державних актах;
    юридично оформлений згідно з чинним законодавством;
    визнаний усіма державними інституціями.

Жоден інший лідер України - ні гетьман Скоропадський, ні отаман Петлюра - офіційно такого титулу не мали, хоча і володіли великою владою.

Історія Євгена Петрушевича вкотре доводить, що навіть у найтемніші часи українці намагалися діяти виключно в межах права. Його "диктатура" була не про придушення свобод, а про відчайдушну спробу зберегти єдність та керованість армії, коли ворог стояв біля самих воріт оселі.