Сучасні наукові інструменти дедалі активніше змінюють наше уявлення про історію давньої літератури, зокрема біблійних текстів. Протягом століть твори Арістотеля, Галена, Птолемея та інших античних авторів зберігалися завдяки праці переписувачів. Але цей процес був далекий від точного копіювання: кожен новий перепис супроводжувався випадковими або навмисними змінами. Зміст текстів міг зазнати редагування, тлумачення, уніфікації з іншими джерелами чи просто помилок, допущених під час написання. З плином часу такі правки накопичувалися, створюючи складну мережу текстових варіантів.

Щоб відновити еволюцію тексту, дослідники створюють «стемму» — своєрідне філологічне дерево, що показує спорідненість між різними версіями рукописів. Такий підхід дозволяє не лише наблизитися до найдавнішого варіанта тексту, а й простежити, як він змінювався під впливом різних культурних контекстів. Але чим більше рукописів і мов — тим складніше завдання. Особливо це стосується Нового Заповіту, який має одну з наймасштабніших традицій у світовій історії.

 У наш час збереглися тисячі новозавітних рукописів грецькою мовою, а також численні переклади — латиною, сирійською, арабською та іншими. Згідно з оцінками, загальна кількість текстових варіантів у цій традиції може сягати пів мільйона — тобто в середньому три-чотири варіанти на кожне слово. За таких умов класичні філологічні методи аналізу виявляються недостатніми.

Вихід дослідники знайшли у несподіваній сфері — біології. Упродовж останніх десятиліть у текстології активно використовують філогенетику — метод, створений для аналізу еволюції живих організмів. Цей підхід дозволяє відстежити, як «мутації» (текстові варіанти) передавалися між копіями, і формує дерево спорідненості подібно до того, як біологи досліджують родинні зв’язки видів.

Аналогія з біологією має глибокий сенс. Наприклад, під час пандемії COVID-19 вчені відслідковували мутації вірусу, будуючи карту його поширення. Схожий принцип працює і в текстології: аналіз відмінностей у рукописах дозволяє простежити їхню трансформацію. Ще в 1991 році біолог Роберт О’Гара за п’ять хвилин зміг за допомогою філогенетики відтворити карту спорідненості середньовічних ісландських текстів — роботу, яка вручну зайняла місяці.

У сучасних дослідженнях Євангелій, зокрема арабських перекладів на основі грецьких джерел, філогенетичний підхід допоміг не лише відтворити шлях поширення тексту, але й зрозуміти темпи та характер змін. Це дало змогу відокремити часті незначні варіанти — наприклад, заміну синонімів чи орфографічні помилки — від рідкісних, але важливих втручань: додавання або виключення цілих речень.

Особливо цінною виявилася знахідка у 1975 році в монастирі Святої Катерини на Синайському півострові. У забутому сховищі археологи виявили сотні невідомих рукописів різними мовами, зокрема рідкісний арабський переклад Євангелій. Цей переклад зберіг чимало унікальних варіантів, що дозволили глибше зрозуміти механізми передачі тексту і практику копіювання у християнських спільнотах Близького Сходу.

Таким чином, поєднання біологічних моделей і філології відкриває нову епоху в дослідженні історії текстів. Завдяки сучасним інструментам ми можемо не лише точніше реконструювати давні рукописи, а й простежити шлях слова крізь століття — від пергаменту до цифрового аналізу.