Два нових дослідження показали, що може приховувати під собою крижана шапка Південного полюса Марса.

Потенційно населені озера з рідкою водою можна знайти глибоко під Південною полярною крижаною шапкою Червоної планети. Питання ймовірності утворення озера діаметром близько 20 кілометрів вперше було піднято в 2018 році, коли космічний апарат Mars Express Європейського космічного агентства досліджував Південну полярну шапку планети за допомогою приладу Mars Advanced Radar for Subsurface and Ionosphere Sounding або MARSIS. Тоді під льодами були виявлені яскраві плями, що дозволило припустити про наявність рідкої води на глибині близько 1,5 кілометра. Надалі були виявлені ще кілька озер навколо головного.

Але планетологи завжди скептично ставилися до існування озер на Марсі, оскільки для цього потрібно тепло. Температура ж під льодовиком становить -68 градусів за Цельсієм. В таких умовах замерзло б навіть солоне озеро.

"Якщо це не рідка вода, то чим можна пояснити спостережувані нами яскраві відображення на радарах?"- задався питанням вчений-планетолог Карвер Бірсон з Університету штату Арізона в Темпі.

Бірсон і його колеги назвали ще пару речовин, які можуть пояснити відображення. Слід згадати, що відбивна здатність радара залежить від електропровідності матеріалу, на який він спрямований. Дослідження показало, що подібне відбиття може спостерігатися при наведенні радара на глинисті мінерали і дуже солону заморожену рідину.

Крім того, за допомогою приладів MARSIS недавно була створена тривимірна карта всього Південного полюса, на якій видно сотні і навіть тисячі яскравих плям.

"Ми знаходимо їх буквально по всьому полюсу", – каже планетолог Адітья Хуллер з Університету штату Арізона. – Ми бачимо їх там, де дуже холодно».

Ймовірно, на полюсі відбувається якийсь процес, в результаті якого утворилися мінерали або замерзлі розсоли.

"Об’єднавши ці дві роботи в одну і додавши дані інших досліджень, я б сказав, що це дає нам 85-відсоткову впевненість в тому, що під льодовиком не озеро", — говорить планетолог Едгард Рівера-Валентин з Інституту Місяця і планет в Х’юстоні, який не брав участь в дослідженнях.