Постріл зі зброї в безмежній порожнечі космосу, всупереч поширеній думці, є цілком можливим і породжує низку унікальних фізичних явищ, що кардинально відрізняються від земних умов. Сучасні боєприпаси не потребують атмосферного кисню для пострілу, оскільки порох містить власний окислювач, який ініціює хімічну реакцію горіння, що створює вибуховий тиск для виштовхування кулі. Таким чином, натискання на спусковий гачок у вакуумі запустить той самий внутрішній механізм, що й на Землі. Проте на цьому схожість закінчується.

У космосі відсутні дві ключові сили, що діють на кулю на нашій планеті: гравітація та опір повітря. Це означає, що куля, випущена з пістолета, продовжуватиме свій рух по прямій траєкторії практично вічно, доки не зіткнеться з якимось об’єктом, наприклад, астероїдом чи планетою, або не потрапить у гравітаційне поле масивного тіла, яке змінить її курс, перетворивши на вічний супутник.

Не менш цікавим є вплив пострілу на стрільця. Згідно з третім законом Ньютона, кожна дія має рівну за силою і протилежну за напрямком протидію. На Землі віддача від пістолета легко компенсується вагою стрільця та тертям, але в умовах невагомості та відсутності опору цей імпульс матиме значно помітніший ефект. Астронавта, який здійснить постріл, відштовхне у напрямку, протилежному руху кулі. Швидкість цього руху залежатиме від співвідношення маси кулі та маси астронавта разом зі скафандром.

Хоча ця швидкість буде невеликою, всього кілька сантиметрів на секунду, її буде достатньо, щоб повільно обертатися або дрейфувати у відкритому космосі без можливості зупинитися, якщо стрілець не має двигуна або іншого способу змінити свій вектор руху. Таким чином, постріл у космосі створює нескінченну подорож для кулі та неконтрольований рух для стрільця, демонструючи фундаментальні закони фізики в їх найчистішому вигляді.