|
Причина полягає не лише у почутті гумору, а й у соціальних правилах, які визначають, коли і як доречно сміятися. Дослідники розділяють гумор на два різні процеси: розуміння жарту та створення жарту. Перший майже не залежить від культури: люди з різних країн зазвичай однаково розуміють, що є смішним, а от створення гумору пов’язане з більшим соціальним ризиком, адже невдалий жарт може викликати осуд або поставити людину в незручне становище. Саме тому культурні норми значно сильніше впливають на те, як часто люди жартують і сміються. Психологи пояснюють ці відмінності через поняття культурної жорсткості і гнучкості. У культурах із більш жорсткими соціальними нормами поведінка людей регулюється суворішими правилами. У таких суспільствах люди можуть обережніше використовувати гумор, щоб не порушити соціальні очікування. У більш гнучких культурах соціальні правила менш суворі, тому жарти і сміх частіше стають частиною повсякденного спілкування. Це не означає, що люди в одних країнах мають краще почуття гумору, ніж в інших. Швидше йдеться про різні культурні сценарії емоційної поведінки. Психологи також наголошують, що сміх – це не лише реакція на гумор. Часто він виконує соціальну функцію: допомагає показати дружелюбність, зняти напруження або підтримати контакт між людьми. Саме тому люди сміються значно частіше у компанії, ніж наодинці. З еволюційної точки зору сміх навіть розглядають як інструмент соціального згуртування – сигнал того, що людина не становить загрози і готова до співпраці. Дослідження сміху показують, що емоції не існують поза культурним контекстом. Навіть такі універсальні реакції, як радість чи гумор, можуть проявлятися по-різному залежно від норм суспільства. Інакше кажучи, культура впливає не лише на те, що ми думаємо, а й на те, як ми сміємося. Це ще раз нагадує: емоції людини формуються не тільки біологією, а й середовищем, у якому вона живе. | |
|
| |
| Переглядів: 50 | |
| Всього коментарів: 0 | |
