Класична українська поговірка – “Чому бідний? Бо дурний. Чому дурний? Бо бідний” – має доволі просту суть: бідний залишається бідним. 

Це недооцінена поговірка, оскільки вона фактично розкриває ключову проблему бідності: відповідна поведінка і мислення займаються самовідтворенням бідності. 

Втім, ця проблема давно вийшла за межі народної мудрості – її серйозно досліджують вчені. За вивчення причин і механізмів бідності, а також ефективних способів боротьби з нею, економісти Абхіджіт Банерджі та Естер Дюфло навіть отримали Нобелівську премію. Відтак далі переповідаємо найцікавіші речі з досліджень цих економістів щодо “пастки бідності”.

Неочікувані висновки: що працює насправді

Одне з головних відкриттів: бідність створює ментальну пастку. Люди, які постійно живуть у нестачі – грошей, їжі, стабільного житла чи медичної допомоги – перебувають у стані постійного стресу. Їхня увага та енергія зосереджені на розв’язанні нагальних проблем: що поїсти сьогодні, як дотягнути до кінця тижня, де взяти гроші на рахунок чи ліки.

Цей постійний тиск витісняє можливість довгострокового мислення. Людина просто не має внутрішнього ресурсу, аби будувати плани на майбутнє, вкладатися в освіту чи здоров’я – навіть якщо вона розуміє їхню цінність. Вона не може дозволити собі ризикувати або чекати на відкладену вигоду, бо виживання потребує негайних рішень.

Так формується своєрідне замкнене коло: чим більше ресурсів бракує – тим менше залишається сил і часу на ухвалення стратегічних рішень, які могли б ці ресурси збільшити. 

Це не питання небажання чи “не працьовитості” – це психологічний і економічний тиск, який спотворює звичні механізми прийняття рішень.

Що дійсно працює: конкретні приклади

Абхіджіт Банерджі та Естер Дюфло не лише досліджували психологічний фактор як причину, але і як виправити цю проблему і які інструменти можуть допомоги.

Вони дійшли неочевидних висновків. Наприклад, популярний інструмент боротьби з бідністю – мікрокредити – часто вважають панацеєю. Однак дослідження показали, що в цілому вони не дають суттєвого впливу на суттєве покращення добробуту найбідніших. Мікрокредити справді допомагають лише тим, хто вже має певні навички, ідеї та мотивацію для розвитку бізнесу, але не має стартового капіталу. Для більшості ж бідних людей така допомога виявляється недостатньою.

В Індійському місті Гайдарабад провели дослідження впливу мікрокредитів. Загалом середній результат виявився не вражаючим – більшість отримувачів не змогли значно покращити свій добробут. 

Проте виявилася невелика, але важлива група – підприємці з потенціалом і амбіціями, які вже мали ідеї та навички, але не мали стартового капіталу. Для них мікрокредити стали справжнім поштовхом: за 6 років вони збільшили свої активи на 35% і фактично подвоїли прибуток.

Це підтверджує, що мікрокредити допомагають тим, хто готовий працювати і розвиватися, але потребує лише стартової підтримки.

Натомість експерименти з одноразовою допомогою – коли людям дають активи значної вартості (наприклад, корову або знаряддя праці) – показали кращі результати.

Один із найвідоміших експериментів відбувся в Бангладеші. Людям давали одноразову допомогу – наприклад, корову або інший актив вартістю близько $500. Для місцевих жителів це справжній капітал, який значно перевищує їхні звичайні доходи. Замість низькооплачуваної роботи люди починали займатись тваринництвом та землеробством, і це стабільно почало збільшувати їх доходи.

Це підтвердило гіпотезу, що для виходу з бідності потрібна не символічна допомога – а достатній ресурс, який дозволить подолати цю “пастку бідності”.

Ще один приклад – програма TUP (Targeting the Ultra Poor) в Індії. Домогосподарствам надавали активи (наприклад, тварин або знаряддя праці), навчання, підтримку із заощадженнями, медичними послугами. Через 10 років результати вразили: споживання зросло на 37%, витрати на медицину – на 68%, учасники стали менш вразливими до криз.

Це свідчить: коли допомога має не лише матеріальний, а й освітній та соціальний вимір – результат відчутно кращий і триваліший.

Чому мало створити програму: як мотивувати скористатися допомогою

Також Банерджі та Дюфло дійшли висновку, що для ефективної боротьби з бідністю та покращення здоров’я потрібно не лише створювати корисні програми, а й думати про заохочення людей ними користуватися.

Наприклад, у Раджастані (Індія) навіть безкоштовні щеплення часто ігнорувалися бідними сім’ями. Але коли їм запропонували мішок сочевиці як винагороду – кількість щеплень різко зросла. Також у школах Індії, де додали помічників для учнів із особливими потребами, навчання значно покращилося.

Дослідники підкреслюють: бідні люди дуже раціональні, бо вимушені ретельно планувати свої витрати.

Їхня раціональність виникає з гострої нестачі ресурсів – кожна копійка, кожна витрачена хвилина мають велике значення для виживання. Через це вони змушені ретельно планувати кожен свій крок, продумувати витрати й пріоритети для уникнення ще більшої кризи.

Саме тому соціальні програми та допомога мають враховувати цей глибокий розрахунок і базуватися не на припущеннях чи стереотипах про “ледарство”, а на реальних доказах із наукових досліджень і поведінкової економіки. Лише так можна створювати ефективні механізми підтримки, які дійсно допоможуть людям вибратися з пастки бідності.